«Тонко реагувати, бережно торкатися, нав'язливо любити –  це основні сходинки

до серця дитини».

         Практичний психолог у дитячому садку- це: 
         • «жива» вода для дитини, якою можна зцілити всі рани душі;
         •  «швидка допомога»;
         • садівник, який знає, куди посадити ростки, щоб вони розцвіли дивними квітами і які потрібні умови для кожної рослини, і які сусіди;.
         • місток між дитиною й іншими дітьми;
         • дорослий, котрий по-справжньому любить гратися;
         • творець психологічного клімату в колективі й каталізатор його творчого потенціалу…   

                   Практика показує, що нерозуміння батьками ролі психолога

    в дитячому садку призводить до уникнення і відмови від зустрічей з ним.

                   Хочеться відразу роз'яснити ситуацію:

         психолог і психіат, (з яким часто нас порівнюють) мають суттєві відмінності в роді діяльності.

          Психіатр - лікар, що займається відхилинням(порушеннями) в психічній сфері людини. Він може поставити діагноз, призначити, при необхідності, медикаментозне лікування, дати направлення в спеціалізований садок.

        Психолог (дитячий) – педагог, який займається з дітьми, які не мають відхилень у пихічній сфері. Він не ставить діагноз, а  може зробити умовно-варіативний прогноз на майбутнє. При необхідності може запропонувати пройти консультацію у спеціалістів: психіатра, невролога, логопеда.

                        Основними методами роботи психолога є - постереження за розвитком дитини на всіх вікових етапах, відстеження динаміки розвитку пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер дитини.

         Діти зазвичай з великою охотою відвідують такі заняття.   Нажаль, вирішити психологічні проблеми дітей тільки в умовах дитячого садка, на заняттях з психологом неможливо.

         Без взаємодії з батьками дитини така робота буде носити          поверхневий характер, і та позитивна динаміка, яка з'явиться у   розвитку дитини, дуже скоро зійде нанівець. Тому, в першу чергу, бажання батьків взаємодіяти з психологом, допомогти дитині подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на  подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на шляху змін на краще.

         Тільки спільна плідна робота дасть позитивний   результат.

         Як відомо, краще не чекати проблеми, а зробити все, щоб її          уникнути. Тому взаємодію з психологом краще починати з  самого раннього віку.

                   Починаючи з ясельного віку кожна дитина потрапляє під         пильну увагу педагога-психолога, який супроводжує процес        адаптації дитини до дитячого садку. Перебуваючи в групі,      психолог виділяє дітей зі складною адаптацією, спостерігає за     особливостями його нервово-психічного розвитку, всіляко     підтримує його, проводить розвиваючі і психопрофілактичні          заняття з групою дітей, зазвичай у вигляді рухливих ігор,      пальчикової гімнастики, логоритмічної гімнастики.

                   Батькам, які оформляють дитину в дитячий садок,          рекомендовано пройти індивідуальну консультацію з психологом, з метою отримати максимально повну інформацію про    особливості характеру дитини, познайомити батьків з  розпорядком дня в дитячому садку.

                   Бесіда, спостереження, анкетування – методи, які          допомагають психологу на консультації краще зрозуміти і спрогнозувати варіанти розвитку дитини, підібрати і спрогнозувати варіанти розвитку дитини, підібрати оптимальні умови для розкриття його інтелектуальних особливостей.Батькам буде корисно навчитися дивитися з боку на свою дитину і підібрати оптимальну стратегію її виховання,   що опирається на безумовну любов і довіру.

Основними видами діяльності дитячого психолога є:

                   психологічне просвітництво

                   психологічна профілактика

                   психологічне консультування

                   психологічна діагностик

                   психологічна корекція.

Для батьків:

Мені буде дуже приємно, якщо Ви знайдете щось цікаве

і корисне для себе!

Дитячі страхи

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

• У 2 роки виникає страх раптової, неочікуваної появи незнайомого різкого звуку, болю, висоти, самотності, може виникнути страх перед тваринами, транспортом, що рухається. Частіше за все малюк цього віку боїться темряви. 

• У 3 роки з’являється страх перед покаранням

• Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.

• У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.

• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).

• Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).

• Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).

• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.

• Підвищуйте самооцінку малюка.
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.

• Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.

• Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає. 

Як допомогти дитині впоратися із страхом

У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.

Інші методи подолання страху дитини

• Уявне тренування, або репетиція. Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.

• Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.

• Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.

• Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.

• Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

• Терапевтичні метафори. Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.

• Іграшка-захисник. На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”). 

Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.